Общее·количество·просмотров·страницы

2 июн. 2012 г.

Доповідь на тему Двомовності



Мовне питання в Україні підіймається кожен раз коли увагу населення треба від чогось відволікти, чи сконцентрувати навколо «перенесеного центру уваги».
Так кожні вибори обов’язково розкручують цю тему. Під час президентської кампанії 2010 усі умови склалися таким чином, що навіть на форумі журналу «Наталі» йшли справжні баталії на цю тему.
Найбільшого, поки що, розвитку ця проблема отримала 2005-го під час «демократизації суспільства». Тоді з’явилося дуже багато досліджень, грантів та думок з цього приводу. Якщо ж привести дані дослідження Центру Разумкова за 20-27.12.2005, то побачимо наступні результати:
Українська повинна бути єдиною державною і офіційною мовою, російська може використовуватись на побутовому рівні як і мови інших національних меншин – 35,0%
Українська повинна бути державною мовою, російська може бути офіційною в деяких регіонах України20,4%
Обидві мови повинні бути державними мовами в Україні37,0%
Російська повинна бути державною мовою, українська може бути офіційною в деяких регіонах України3,0%
Російська повинна бути єдиною державною і офіційною мовою в Україні, українська може використовуватись на побутовому рівні0,8%
Важко відповісти – 3,8%

Наразі, в 2012 році, ми вже маємо прецеденти з бійкою у ВРУ, націоналістичні сили у обличчі Олега Тягнибока об’явили революцію, у соціальних мережах з’являються занадто патріотичні ролики.

Якщо ми візьмемо цю проблему у розрізі всього світу, то можна сказати, що ми далеко не в унікальній позиції. Україна є однією з 123 держав у світі (всього 193, 63,7%), в яких є одна офіційна державна мова.
Останній раз мовне питання у Європі підіймалося у січні 2012, коли у Латвії проходив референдум з державної мови. Тоді 74,8% населення (трохи більше 1 млн латишів) віддали свої голоси за збереження єдиною державною латишської мови. Найбільший «потяг» до російської мови проявили східні області, які знаходяться територіально найближче до РФ.
В цілому мовні питання легше вирішуються у федеративних державах, де статус регіональної мови може отримати будь-яка за результатами регіонального волевиявлення громадян. Так для прикладу можу назвати США (іспанська), Канада (французька), Індія (багато різних). В республіках як Франція, Україна, Бразилія, Китай та Латвія мова переважно одна. Це більше зв’язано з законодавством, ніж з вподобаннями населення. Для прикладу, в Україні прядеться змінювати Конституцію для російської як другої державної чи регіональної мови.
Можна виділити країну-виключення з правил – ПАР (11 офіційних, державних мов).

Яким чином вирішують проблему в Україні? Вирішувати її політично не вигідно, адже спекуляції на цю тему мають безмежні корні та продовження. Напередодні виборів мовне питання одне з найрозкрученіших. Однак у регіонах місцевим радам ніхто не заважає приймати абсурдні рішення. Таким чином у Львівській обласній раді прийняли рішення про заборону діяльності КПУ, а в 2008 з подачі ПСПУ Чернігів став «територією вільною від НАТО».

Про що говорить мовне питання? Це не результат глобалізації. Результатом глобалізації може стати встановлення єдиної мови для спілкування, або 2-3 мов.
Мовне питання є результатом етнічної спадщини або массових переселень етнічних груп на нові теріторії. Не виключно, що наступною державною мовою Франціїї стане арабська.
Вихід з цієї ситуації є і це програми по розвитку як державної мови, так і підтримці мов національних меншин, якщо питання другої державної мови постає дуже гостро у суспільстві.
Але перш ніж робити якісь висновки та розробляти програми, треба дослідити доцільність використання додаткових мов, їх введення в окремих регіонах або на теріторії цілої держави.

В якості завершення хочу приести цитату з інтерв’ю політолога Олексія Блюмінова:
"Я часто оказываюсь в дискуссиях с носителями украинофонии. Они говорят: "почему я на своей земле должен говорить на языке "оккупанта"? Но ведь реально ему никто не запрещает говорить на своем языке – его раздражает то, что на нем говорят другие, и он хочет это запретить. И обратная ситуация с Юго-Востоком. Бесит их не то, что их лично заставляют говорить на украинском или русском, а то, что другие говорят на другом языке. Это тупиковая позиция как с одной, так и с другой стороны."

Комментариев нет:

Отправить комментарий