З Днем Народження, Україно!

Вибач нас, країно! За те що не навчилися вибирати для тебе достойних керівників, не забули старі штампи, не можемо запровадити нічого нового.

Але ми любимо тебе, країно! Поважаємо твої намагання вкотре стати для нас ненькою, твої спроби зрозуміти наш диструктив в усіх ланках. Ми переживаємо твій біль із тобою.

Однак сьогодні в тебе День Народження. Це справді велике свято. Я прокинувся із усмішкою на вустах, а те, що я побачив на святкуванні зранку в стародавньому місті Чернігові, зробило цю усмішку ширше, але із гірким присмаком.

-          Що ти скажеш для своїх російських фанатів?

-          Російських… Ми їдемо до України.

Україна та Росія – це різні держави! Ти цього не знаєш?

Ти що не знаєш як працює світ?!

(Нудлз, гітарист гурту The Offspring про концерт у Києві,

2008 рік. Перевів автор.)

Чого досягла Україна за 20 років? Це велике питання із ще більшою відповіддю. Але головне те. Що її почали індифікувати для себе як окремий об’єкт. Це каже навіть гітарист з американського панк-гурту. Людина, з навчання якого ми не перестаємо сміятися.

Я гордий, що більшість життя я прожив саме в Україні. Я жалкую про менталітет управлінців, який залишився з років Перебудови. Я закриваю очі на відсутність національної ідеї Країни, яка постійно стверджує про свою величність. Я спілкуюся російською мовою. Не від того, що не патріот чи не знаю української, а тому, що мені так зручніше. Мене так виховали.

Я сміюся з тих свят які продукують наші можновладці…

Мені стало дуже сумно... Я не хочу на це дивитися...

Коли наші чиновники перестануть робити свята для себе?

(Одна моя знайома про святкування 20-річчя Незалежності України,

перевів автор)

Підіймаючись від готелю «Україна» до центральної площі міста, думав лише про те, як насправді виглядає найбільший прапор України, який мають розгорнути сьогодні на в’їзді до міста. Підіймаю очі. І що я бачу мені в лице дивиться дуло гармати. Гармати три, ну ті, що кожне свято стріляють в невідомому напрямку. Цього разу вони були чітко спрямовані на нашого Леніна, точніше на пам’ятник, який невідомо «з якого» почали реставрувати.

Смішно.

Далі на площі дуже стандартна картина: купа народу у костюмах, діти в спортивному вбранні, велика кількість міліції, що перекрила площу, велика сцена, тролейбус і кілька глядачів.

Тролейбус тут як кращій елемент! Білоруси запустили у нас виробництво своїх тролейбусів і кожен сороковий (за словами міського голови) залишається у нас. Як сказав один з робітників автозаводу: перший міський вже зійшов з конвеєра. Так от. Сила символізму: на день народження України наші можновладці дарують білоруський тролейбус! До речі, кому? Ніхто не знає…

Смішно.

Площу довелося обійти (бо міліція не пускає). На Алеї Героїв – арт-ярмарка! З 4 стендів. Супер! До стендів не пускають – їх передивляються чиновники. Народ (ті 15 людей, що були) плює та йде до Катерининської церкви. Там ось-ось мають розгорнути найбільший прапор України. Встигаю на молебень за Україну. Тут усі опозиціонери: Батьківщина, Свобода, Наша Україна, УНП. А де УДАР? А ось і вони! Делегація підходить до Катериненської церкви… Вичікує момент… Фотографується та уходить. У блогосфері це називається «WTF?».

Смішно.

Молебень закінчився. Люди взялися за прапор та почали розтягувати. Я ніколи не відчував такого захоплення, коли дивився на цей величний ніби то шмат матерії, але це більше. Це гордість, страждання, радість та єднання! Десятки людей тримаються за прапор та посміхаються. Йде дощ, а люди посміхаються.

Але не все так гарно, як хотілося б… Коли прапор вже розгорнутий, координатор у мегафон каже: «А тепер заспіваємо гімн «Ще не вмерла Україна…»!»

Що!!!?? Якого??!!! Учі матчасть, ідіот!

Люди тихенько починають співати. Але песимістично, невпевнено. Одна сторона співає швидше. Просто тому, що не чує іншу. Усім якось соромно.

Хоча видовище захоплююче, але я відчуваю, що мене ще чекає щось смішніше та цікавіше.

Чи ви знаєте, що таке феєрія несмаку? Це те, що проходило на головній площі міста! У «голові» (біля Драмтеатру) стояла сцена, на якій сиділи наші чиновники. Ну звісно, кому ж ще показувати свято? Глядачів-то всього з пару десятків…

Навпроти сцени з «богами»: оркестр, який грає в різнобій рок’н’рол (навіщо?); боксери, кікбоксери, волейболісти, баскетболісти та маленькі футболісти; потім – казаки та панночки у національних костюмах; гімнасти; танцювальні колективи міста «Альянс» та «Інсайд»; спортсмени з прапором. Усім до лампочки, судячи з облич, на те, що відбувається.

Смішно.

Окремо. Маленькі футболісти у однаковій формі… завждіть!.. ФК «Ліверпуль»! «Альянсівці» півторюють танцювальні рухи, коли всі інші стоять як істукани. Діти з «Інсайду» як завжди у чорних футболках з білим клубком – новим символом міста.

Смішно.

До речі про «Клубок». Дуже затягнута та недолуга рекламна компанія. До того ж рекламувати символ міста на чорному фоні… Так, є певний символізм: Чернігів, чорний фон… Але зробіть ви фон світло-коричневим (під пергамент), а рисунок темно-коричневим чи темно-синім (під колір чорнил) – і ось вам прямий зв’язок із «Містом легенд» (головним слоганом).

Далі. Наймасштабніше та найсмішніше. Оркестр дограв та відійшов. Ведучі зі сцени починають зачитувати монотонним «радянським стилем» про спортивні об’єднання. Спортсмени починають вакханалію: перекидуються м’ячами, набивають їх, боксують, показують те, чого навчились.

ЩО ЦЕ? Беремо краще від Північної Кореї, Китаю та СРСР?

Ведучі згадують про спортсменів (часів СРСР), які тренувалися у нас. Діти сміючись тікають у двори. Настає черга козачків… Це вже яне зміг дивитися та пішов. Соромно… Соромно сміятися вголос. Тому я пішов сфотографував гармати, що напрямлені на Леніна та пішов попити чаю та пересміятися.

Свято відверто зроблено чиновниками для чиновників за чиновнич’їм сценарієм. Я сам працював у цій сфері та бачив це, але щоб абсурд досяг такого масштабу – не очікував.

Наступним місцем був МіськПарк. Він перетворився у цей день на один великий рекламний майданчик, але там було дуже весело. Тільки от странно було бачити там фестиваль «Поліське коло» (люб’язно прозване найнятими ведучими на рекламні акції поряд «Поліським кодлом»). З року в рік він проводився на Алеї Героїв, а тут переїхав, причому дуже неочікуванно для всіх. Дуже фальшиві співи, погано відрепетовані танці (мабуть тому що в останній момент їх витягнули) та співаючі під однакоу фонограму різні діти – це мультинаціональний фестиваль, який фінансується великими коштами.

Смішно.

Зустріли посеред купи народу делегацію з Тунісу. Хлопці та дівчата йшли у національних костюмах, із флагом. Але куди – було незрозуміло. Особливо їм.

В цілому народ відпочівав та веселився. Тому що в іншому місті людям були яно не раді, а біля Катериненської церкви далеко не кожен хотів опинитися біля партійних прапорів – стомилися від цього.

Вечір. Громадна сцена із пресним банером «Вітаємо зі святом». А що? День народження країни вже не заслуговує на окремий банер? Не дуже багато людей. Але п’яних на порядок було менше – приємно. На сцені ми встигли побачити двох файних львівянок, які завивали щось про рідний край. Потім розпочали якусь веселу-незрозумілу зі стандартним «Підспівуйте, хто знає слова!». Слов не те щоб ніхто не знав… не розуміли просто – звук був на диво поганий.

Фейєрверк запізнився на 20 хвилин. Але на чому-чому, а на цьому наші можновладці не економлять. Було справді круто!

Ось так закінчився День Незалежності в Чернігові. Ну як завжди, хоча транспорт на цей раз ходив краще. До речі, могли б у цей день знизити вартість проїзду чи взагалі відмінити, як це було у попередні роки!

Епілог.

Саме «Епілог». Святкування другої круглої дати Незалежності стало скоріше черговою ганьбою, ніж святом. Та народило дуже багато запитань:

1. Коли вже ми пересанемо стидатися гордо співати Гімн?
2. Коли в гімні з’являться оптимістичні ноти та називати його будуть правильно «Ще не вмерла України ні сила, ні воля…»?
3. Навіщо давати пусті обіцянки стосовно святкувань?
4. Коли змінять сценарій проведення свят?
5. Коли до організацї будуть підходити професійно?
6. Навіщо було починати кампанію «Зав’яжи стрічку», якщо її ніхто не те що не підтримав, а навіть не намагався просувати?
7. Де були усі можновладці та перші лиця?
8. Чому День Незалежності України святкують за кордоном завзятіше, ніж у самій країні?
9. Де поділися гроші, що виділили на організацію «Цього»?

Я дякую всім тим, хто розділив це свято із теплом у душі, а не розглядав як можливість випити. Таких людей було багато. Ях відчуваєшь. Дякую вам!

І в якості апофеоза цієї феєрії став вітальний банер від загадкового О.В. Соколова: на фоні неба та лана – перевернутий державний прапор! Перевернутий прапор може означати наступне: стан війни, символ зневаги до держави та її жителів, знак SOS.

Смішно.

Але якось із гірким присмаком.

З Днем Народження, Україно!

Пробач.